Переорієнтація країн Європи в 90-х роках

Блокова система безпеки почала розхитуватися вже у 2 пол. 80-Х. Хоча структура безпеки в Європі була біполярна вона не була симетричною - ОВД та РЕВ по своїм параметрам не були рівні НАТО та ЄС.
ОВД була не тільки політичною, але й військовою організацією стрижнем якої були тісні контакти між правлячими комуністичними партіями. Після втрати монополії на владу почались процеси розпаду цієї організації.
Літо 1990 до влади в Східній Європі прийшли некомуністичні уряди. На московській нараді ОВД було заявлено про необхідність “преодоления блокової моделі безпеки та поділу континента”. Виражалась готовність к співпраці з НАТО. Лондонська сесія НАТО запропонувала практичну програму дій. Вважалось, що СБСЕ може стати основним елементом европейської архітектури безпеки при зменьшенні ролі самого НАТО.
Листопад 1990 країни СБСЕ прийняли “Паризьку хартію для нової Європи”.
2 пол січня 1991р. В Угорщіні, Польші, Чехословакії, а потім в Румунії та Болгарії почались заклики до розпуску ОВД. Це трансформувалось в конкретні пропозиції на зустрічи керівників Угорщіни, Польши та Чехословакії в Вишеграді 15 лютого 1991р. Була підписана Декларація про тристороннє співробітництво.
Цілі: повне відновлення державної незалежності, демократії та свободи, ліквідація форм суспільних, економічних та духовних проявів тоталітарної системи, розбудова парламентської демократії, сучасної правової держави, дотримання прав людини та основних свобод, створення ринкової економіки, повна інтеграція в політичну, правову та економічну системи Європи.Було також заявлено про необхідність як можна скорішого розпуска ОВД причому військової організації раніше визначеного строка.Ініціатива Горбачова щодо реформування військової організації ОВД до 1 квітня 1991р. Була висунута за декілька днів до лютневої наради ПКК але вже було піздно.25 лютого 1991р. в Будапешті позачергова нарада Політичного Консультативного Комітета (ПКК) ВД вирішила расформувати військові структури.
Якщо раніше позиції країн щодо майбутнього ОВД відрізнялись Угорщина виявила бажання вийти з ОВД ще влітку 1990р.(резолюція парламента 26 червня 1990). Чехословакія вважала, що ОВД потрібна, як тимчасова організація для ведення переговорів про роззброєння і тільки у січні 1991р. Заявила про необхідність розпуска.Тоді Угорщина вже виявила бажання стати асоційованим членом НАТО. Після подій у Вільнюсі всі країни змінили своє ставлення до ОВД на різко негативне та заявили про бажання вступити в НАТО щоб запобігти реставрації старого режима.
У квітні були расформовані військові структури ОВД, а на початку червня підписан документ про припинення діяльності всієї організації. Вже ніхто не вспоминав ідею про одночасний розпуск НАТО та ОВД, яка була досить поширена раніше. Країни Сх.Євр. і особливо країни Вишеградської групи постійно заявляли про своє бажання приєднатися к НАТО. ЦЕ, як вони вважали, дозволить захиститися від непередбачуваних дій СРСР, які можуть трансформуватися у військову загрозу, а також забезпечить більш мирний перехід до ринкової економіки та ліберальної демократії. Після розпаду СРСР проблема інтеграції ціх краін в НАТО була переведена в більш спокійну площіну двостороннего співробітництва.
Проблеми вступу:

1. модернізація озброєнь по натовським зразкам,
2. не всі в НАТО мають єдину думку щодо вступу ціх країн
3. можлива негативна реакція Росії, ії повне відмежування та нова ізоляція, що загальмувало би процеси демократизації та ділової співпарці.
4. великі фінансові витрати. Країни, які бажають вступити в НАТО, регулярно зменьшують витрати на оборону тому всі основні витрати візьмуть на себе країни НАТО, до чого вони не готові.

Назад