История дипломатии

Чехословаччина у повоєнний період

Формування нового уряду. Кошицька програма.
Загострення внутрішньої боротьби. Лютневі події 1948р.
Празька весна 1968р. Сучасне становище в країні.

Чехословакія виділялася великим рівнем розвитку промисловості. Війна принесла значні втрати серед людських ресурсів та промислового потенціалу. Чехословацьку територію визволили, а потім окупували Червона Армія та американські війська, встановивши демаркаційну лінію, що розділила сфери впливу. Постало питання про виведення військ.
У листопаді 1945р. за взаємною домовленністю між СРСР та США обидві армії були виведені з території Чехословаччини. Але певний вплив на Чехословаччину з їх боку залишався.
Провідну роль у національному житті Чехословаччини відігравав “Національний Фронт” на чолі з комуністами. У його складі також були соціальна партія та низка інших організацій. Згодом до Фронту приєдналися Націонал-Соціалістична організація, Католицька (Народна) і Словацька Демократична партії. Всі правого спрямування. Тому можна сказати, що в “Національному Фронті” було зосереджено весь спектр політичного життя країни.
Лондонський еміграційний уряд розраховував розпустити уряд, поодинці з‘їхатись до Кошице і за 2-3 дні сформувати новий уряд.
Лідер комуністів К. Готвальд запропонував президенту Бенешу інший порядок створення уряду: не розпускати старий уряд, а, домовившись з представниками лондонської і московської еміграцій про персональний склад уряду і на основі якої програми цей уряд буде діяти.
У квітні 1945р. був створений уряд “Національного Фронту” на чолі з колишнім Послом Чехословаччини в СРСР Зденеком Фірмінгером. Склад уряду був коаліційним: по 3 представники від комуністів, соціал-демократів, націонал-соціалістів та Католицької партії, а також 9 представників від Словацької Національної Ради, що створило передумови для нового об‘єднання Чехії та Словаччини, як це було до 1939р. Місцем перебування нового уряду стало Кошице.
5 квітня 1945р. на першому засіданні Ради Міністрів була прийнята програма внутрішньої і зовнішньої політики уряду “Національного Фронту”. Вона і ввійшла до історії під назвою Кошицька програма. Вона передбачала вигнання з державних і громадських кіл усіх колобараціоністів, віддання воєнних злочинців до суду, заборону фашистських партій та організацій, передачу влади на місцях до рук національних рад, створення демократичного війська. Ці пункти програми повинні були скасувати всі наслідки років окупації.
Економічна частина програми проголошувала конфіскацію земель німеціких та угорських поміщиків, а також колобараціоністів, воєнних злочинців, націоналізацію всієї великої промисловості (банків, шахт тощо).
На розі державотворення програма передбачала декларацію нової держави як держави двох рівних слов‘янських народів. Населенню Закарпатської України (Підкарпатської Русі) надавалося право вільно вирішувати питання про возз‘єднання з Україною. Своєрідно вирішувалося питання німецького населення: всі німці, за винятком антифашистів, позбавлялися чехословацького громадянства і підлягали виселенню з території Чехословаччини.
У галузі міжнародних відносин передбачався міцний союз з СРСР, зміцнення дружби з демократичною Польщею та іншими державами.
Проте реалізація програми наштовхнулася на низку об‘єктивних і суб‘єктивних проблем та труднощів. В економічній галузі було дві проблеми: велика розруха і опір колишніх власників. Саме настрої панівних кіл відбивали праві партії, що у своїй політичній програмі базувались на задоволення інтересів панівної верхівки власників.
Розруха була велика. На 1945р. промислове виробництво складало половину довоєнного рівня, сільськогосподарського --- 60% довоєнного рівня. Це було краще, ніж у низці сусідніх країн. Особливо постраждала залізниця. Не працювала більшість електростанцій. СРСР намагався надавати Чехословаччині всебічну допомогу, постачав їй нафту, кольорові метали та іншу продукцію. Тільки у травні-червні Чехословаччина отримала допомоги на 40 млрд. крб. Згідно з Кошицькою програмою 19 травня 1945р. декретом Бенеша була націоналізована власність німеціких та угорських власників, колобараціоністів. Водночас розпочалися розходження в урядових колах.
24 жовтня 1945р. були прийняті декрети про перехід до державної власності усіх військових, металургійних та інших стратегічних галузей промисловості. Були націоналізовані всі банки, страхові компанії, акціонерні товариства.
Аграрна реформа проводилася в три етапи. 1-й етап --- конфіскована власність у німецьких та угорських поміщиків. Тоді ж у власність держави перейшли усі лісові запаси. Конфісковані земля, реманент, худоба були розподілені між найбіднішим селянством. Здійснення цього етапу супроводжувалося переселенням 2,5 млн судетських німців з прикордонних районів. Ці землі заселялися чеською біднотою.
2-й етап здійснювався за законом від 11 липня 1947р., за яким вся земля (150га. орної землі та 250га. всієї землі) вилучалися у власників. Ця земля також розподілялася між селянами та сільськогосподарськими об‘єднаннями. Навесні 1948р. 3-м етапом завершилися всі перетворення у сільськогосподарському секторі економіки.
За законом від 21 березня 1948р. всі земельні володіння понад 50га. вилучалися, а залишалися лише в тому випадку, коли селянин зі своєю родиною був у змозі її обробити.
Впідсумку у поміщиків було вилучено 4 млн. га. землі та посівів, з яких 1/2 перейшла до селян, а 800 тис. га. перейшло до державних маєтків.
Тривала і націоналізація промисловості. Президент Бенеш Змушений був як президент підписати всі декрети про націоналізацію промисловості.
У травні 1946р. відбулися вибори до Установчих Національних Зборів. З 300 місць у парламенті 114 отримали комуністи, 39 --- соціал-демократи, що підтримували комуністів. Такий розклад вплинув на склад нового парламенту, в якому було 9 комуністів, 3 соціал-демократи, 2 безпартійних, 12 представників правих партій. Очолив уряд К. Готвальд. З цього моменту боротьба за владу вступала у вирішальну фазу.
У 1947р. країну охопила засуха, внаслідок якої загинуло 40% посівів, 50% картоплі й цукрових буряків. Представники правих партій звинуватили в цьому комуністів. Водночас посилився вплив Заходу. СРСР виділяє Чехословаччині 600 тис. тон зерна і кормів. Проте напруга в суспільстві не зникала.
Коли комуністи запропонували обкласти мільйонерів надзвичайним податком у розмірі 6 млрд. крон, це викликало велике обурення міністрів правого табору. За згодою Бенеша всі 12 міністрів подали у відставку, намагаючись створити урядову кризу однієї орієнтації.
В цей час комуністи проводять великі форуми. Створена в цей час Робітнича міліція стала опорою акцій комуністів. За 5 днів відбулося багато громадських акцій, учасники яких засудили правих і підтримали політику лівих.
25 лютого 1948р. президент Бенеш змушений був прийняти відставку 12 міністрів правої орієнтації і затвердити склад нового уряду
9 травня 1948р. була прийнята нова Конституція Чехословаччини, яка повністю окреслила державний лад в країні, визначила статус Словаччини, права національних меншин, які отримали рівні права з корінними мешканцями. На основі нової Конституції 30 травня 1948р. відбулися вибори до Національних Зборів. Перемогу отримали комуністи, одержавши 214 місць з 300.
Після поразки правих влітку 1948р., 7 червня 1948р., президент Бенеш подає у відставку,а невдовзі він помер.
З цього моменту країна чітко орієнтується на лівий бік. Новим президентом країни стає К.Готвальд, головою уряду --- Антонін Запотоцький, який досі очолював профспілки країни. Комуністи отримали 16 місць в уряді, представники інших сил --- 6. Комуністи міцно взяли владу до своїх рук після подій лютого 1948р. Через тиждень після смерті Сталіна помер Готвальд. Новим президентом став Запотоцький, прем‘єром --- Широкий.
З 1957р. президентом країни після смерті Запотоцького став Новотний, період перебування якого при владі відзначався великими прорахунками в керівництві економікою країни, непродуманними варіантами спеціалізованого управління народним господарством, назріванням напруги у внутрішньому житті суспільства. Попри декларування рівності чехів і словаків у перші роки 60-х були різко скорочені права національних органів Словаччини. Принцип рівності дотримувався не завжди.
Вирішальним виявився 1968р. 3-5 січня 1968р. на пленумі ЦК КПЧ стався поділ членів ЦК на три групи. 1-а група критикувала керівництво партії і особливо Новотного за помилки в роботі. 2-а група не обмежувалась критикою, але й пропонувала змінити ситуацію в країні, повернутися до демократичних методів, відмовитись від диктаторської функції партії у громадському житті. 3-я група на чолі з Новотним вбачала ситуацію нормальною.
Ця суперечність призвела до того, що Новотного було з початку усунено з посади 1-го Секретаря ЦК КПЧ, а згодом --- з посади Президента. Новим президентом став Свобода, а 1
Секретарем --- Дубчек. Саме Дубчеку згодом висунули великі претензії. Провина Дубчека полягала в тому, що він не хотів повторювати всі хронічні помилки та вади, що були притаманні соціалістичній системі і полягав на праві будувати соціалізм чеського гатунку.
Дубчеківці виступили за допущення до політичної палітри опозиційних партій, вимагаючи реальної демократії політичного життя країни.
У 1968р. активну позицію у чехословаччині зайняв Клуб “231”. Маніфестом демократичних сил стала заява “2000 слів”, у якій викладалися основні демократичні засади. Ці події почали турбувати керівництво СРСР, яке бачило в цьому загрозу для всієї соціалістичної системи. З цього приводу було проведено 4 наради : у Дрездені, Москві, Варшаві, Братиславі.
Московське керівництво засипало ЦК КПЧ листами. Але події йшли не за кремлівським сценарієм. Тому 28 серпня 1968р. 5 країн (Болгарія, НДР. Польща, Угорщина та СРСР) ввели свої війська на територію Чехословаччини. А потім почалися репресії на усіх правих в лавах ЦК КПЧ. Було вигнано з партії 500 тис. Після цього політичне життя завмерло, усюди панувала апатія.
Проте це не зупинило всебічного прогресу, який досягався антидемократичними методами. Революція восени 1989р., що сталося в Чехословаччині, була названа не без підстави “оксамитовою”.
У січні 1989р. сталися перші зіткнення між коаліцією та демонстрантами. 21 серпня та 28 жовтня такі ж сутички повторилися. Пік подій припав на 17 листопада, коли силою була розігнана демонстрація у Празі, що викликало загальне обурення. Через 2 дні після цієї розправи, 19 листопада виникає рух “Громадський Форум”, яке бере керівництво всім рухом на себе. Одною з головних заслуг Форуму було те, що всі демонстрації у Празі та інших містах проходили надзвичайно організовано, а демократичний перехід стався “ніжно”, без жертв.
Вважають, що Громадський Форум використав тактику комуністів у лютому 1948р. Навіть ім‘я президента В. Гавела було взято з тактики комуністів. Основними гаслами були: збереження громадянських прав, відмова полювання на “відьм”, недопущення репресій проти політичних опонентів, проведення вільних виборів до парламента.
На виборах, що відбулися, за комуністів було віддано лише 14% громадян Чехословаччини. Президентом був обраний 53-х річний драматург-десидент --- В. Гавел.
Проте виявлення демократії мали і не досить позитивні наслідки. 1 січня 1993р. Сепаратиський рух серед словаків вилився у розпад Чехословаччини і створення незалежної Чехії та Словаччини.
Сучасні процеси в обох країнах дуже непрості. Загалом Чехія зробила один з найрішучіших кроків на шляху до економічних реформ, чого не можна сказати про Словаччину, яка довгий час розвивалася як аграрний придаток до Чехії.