Сучасний етап розвитку української економiки визначається як перехiдний від централізованої до ринкової. Перебудова економіки за об'єктивними законами передбачає комплекс кардинальних якісних перетворень, складовою частиною яких є рух до налагодження зовнішньо- економiчних зв'язкiв та вiдкритостi нашої економiки.
У господарському житті України з'являється дедалi бiльше ознак його ринкової трансформації. Однiєю з них виступають iноземнi iнвестиції. За даними Мiнiстерства економiки, iноземних iнвестицiй потребують майже всi галузi народного господарства країни: металургія - 7 млрд. дол. США, хiмiя та нафтохімія - 3,3 млрд., машинобудування - 5,1 млрд., транспорт - 3,7 млрд. дол.
Реальні надходження (іноземних iнвестицій в Україну характеризуються значно скромнішими кiлькiсними параметрами: на 1 сiчня 1996 р. показник прямих iнвестицiй становив 750,1 млн. дол. У перерахунку це складає 14 дол, на душу населення (для порівняння: в Угорщині - 700 дол., Чехи - 300, Естонії - i40, Польщі; - 75, Росiї - 27 дол.). Таким чином, приплив (іноземного капіталу, який характеризує ступiнь довари західних підприємців до України, ще незначний. Це пояснюється високим рівнем iнвестицiйного ризику в Українi. Залучення масштабних зовнiшнiх iнвестицiйних ресурсів передбачає необхiдну iстотну трансформацiю економiчних, полiтичних та соцiальних чинників iнвестицiйного клiмату нашої держави в напрямi їх лібералізації. У цьому зв'язку викликають серйозні нарiкання з боку як науковців, так i безпосереднiх iноземних iнвесторiв, непослiдовнiсть i, відповідно, непередбачуванiсть правових начал iноземного iнвестування. За п'ять рокiв незалежності в Українi шість разiв зманювались умови iнвестицiйної дiяльностi для нерезидентiв (Закон України «Про iноземнi інвестиції» (від 13 березня 1992 р.); Декрет Кабінету Мiнiстрiв України № 55-93 «Про режим іноземного інвестування» (від 20 травня 1993 р.); Закон України «Про державну програму заохочення iноземних iнвестицiй в Україні» (вiд 17 грудня 1993 р.); Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» (вiд 28 грудня 1994 р.) і так далі. На мій погляд, подібну нестабiльнiсть зумовлено не лише нестачею квалiфiкованих фахiвцiв у системі державної вдали, а й складним, суперечливим змiстом такого явища, як мiжнародна iнвестицiйна взаємодія, та неоднозначною оцінкою результатів іноземного iнвестування для країни - одержувача. Адже, крiм розв'язання кола даних проблем, залучення іноземних iнвестицiй породжує нові. Для обгрунтованої оцінки них факторів слід врахувати дію двох тенденцій (до сприяння іноземних інвестицій економічному розвитку країни, що їх одержує, - з одного боку, і до виникнення з їх залученням додаткових труднощів - з іншого) та адекватних їм економічних суперечностей, що зумовлюють кожну з них.
Залучення і використання іноземного капіталу є засобом реалізації деяких форм прояву суперечності між виробництвом i споживанням, що притаманна перехідному стану ринкової трансформації економіки України.
По-перше, iноземнi інвестиції пом'якшують гостроту суперечностi мiж задоволенням поточних і перспективних потреб. Здiйснення структурних i ринкових перетворень в економiцi пов'язане з додатковими витратами, результатами яких лише через деякий час стануть економiчне зростання i збiльшення добробуту. Якщо перебудова економiки грун- тується виключно на мобілізації внутрiшнiх джерел розвитку, то за умов загального спаду виробництва в кратна (за останнi п'ять років ВВП України скоротився майже в 2,5 рази, а промислове виробництво на 2/3 ). Не неминуче означає обмеження поточного споживання, що. звичайно, погіршить i без того низький рiвень життя населення. Залучення iноземних інвестицій створює додатковi можливостi для господарських перетворень i не веде до зменшення частей фонду споживання в національному доходi країни.
По-друге, iноземнi iнвестицiї сприяють вирiшенню суперечностi мiж виробництвом i виробничим споживанням. Йдеться про те, що ресурси, якi забезпечують якiснi перетворення економiки України, характеризуються не лише вартісними, а й натуральними параметрами. А останнi не збiгаються з натуральною формою національного доходу, що виробляється в Українi. Більше нiж скромні вихiднi технiчнi характеристики галузей, що виготовляють iнвестицiйнi товари (ступiнь фiзичного спрацювання та моральної застарiлостi основних виробничих фондiв, значна частка ручної працi, тривала вiдсутнiсть принципово нової технiки та технологій), підвищують роль іноземних iнвестицiй, користь вiд яких пов'язана не тільки з одержанням додаткових коштів, а й iз залученням до процесу відтворення нових технологiй, устаткування, управлінських навиків та iн.
І нарешті, не виключено, що використання iноземних iнвестицiй стане засобом розв'язання ще однiєї форми прояву суперечностi мiж виробництвом i споживанням, яка має місце при проведеннi державою протекціоністських заходiв. Інтереси розвитку нацiональної промисловостi, безумовно, вимагають обмеження конкуренції з боку іноземних виробникiв аналогiчної продукцiї. Це дало б їй час для зміцнення своїх позицiй. Але протекцiонiстськi дії держави, захищаючи виробників, спричиняють збитки споживачам, якi змушенi платити за предмети споживання вищу, нiж за умов необмеженої конкуренції, ціну. Тобто можливість виживання національної індустрії досягається за рахунок обмеження інтересів споживачiв.
Недавній тому приклад: у груднi 1995 р. Україна iстотно (до 75 - 90 % вiд митної вартостi) збiльшила сукупнi платежi для фізичних осiб за ввезення до країни імпортних автомобілів. Цей захід звичайно, захищає Авто-ЗАЗ від легального збільшення на території держави дешевих машин, якi, незважаючи на свiй вік, є якіснішими та надійнi- шими, ніж “Таврія”. Водночас для громадян з середніми доходами можливості придбання автомобіля зменшилися внаслiдок майже повного припинення їх імпорту. Відповідно припинились і надходження до державного бюджету від цієї діяльності.
Залучення іноземних інвестицій і використання їх у місцевих підприємствах узгоджує інтереси виробників і споживачів. 3 одного боку, з'являється можливість для розвитку національної промисловості, а з іншого - не відбувається пiдвищення цін на товари, тобто іноземнi інвестиції є вигідними і для виробників, і для споживачів.
Ілюстрацiєю цього є дiяльнiсть пiдприємства з iноземними інвестицiями «Беньє Україна», що на Миколаївщині. Спільне підприємство, створене французькою фірмою «Летьєр Беньє» та акціонерним товариством «Миколаївський міськмолкомбінат», закуповує молоко за ціною, яка є на третину вищою від цін інших переробників. До речі, підприємство взяло на себе турботи щодо збирання молока в сільгосппідприємствах та у населення, його охолодження і транспортування до Миколаєва. Аби не допускати псування продукції, зібраної в особистих підсобних господарствах селян та фермерів, фірма обладнала у віддалених селах десятки пунктів охолодження. Для зменшення собівартості виготовлюваної продукції було введено в дію менш енергомістку лінію з виробництва вершкового масла. «Беньє Україна» на практиці доводить, що виробництво і переробка молока можуть бути вигідними для всіх учасників процесу - від селян до переробників та споживачів готової продукції.
Попит на зовнішні інвестиційні ресурси, який у сучасному світі перевищує їх пропозицію, великою мірою зумовлений прикладами значних економічних досягнень у країнах, що їх використовували (США і Канада - у другій половині минулого століття, дореволюційна Росія, Західна Європа - після другої світової війни, Бразилія, Чилі, Австралія, нові індустріальні країни Азії, Китай - останні десятиріччя). Проте слід звернути увагу на ту обставину, що іноземні інвестиції не є способом «творення чудес». Використання іноземного капіталу - не однозначний за своїми наслідками процес для країни-одержувача, що характеризується взаємодією позитивних та негативних тенденцій. Йому, як і будь-якому комплексному суспільно-економічному явищу, притаманний внутрішній динамізм, що, у свою чергу, пов'язаний з виникненням та реалізацією сукупності суперечливих інтересів суб'єктів різних рівнів, які беруть участь в інвестиційному співробітництві. Структурними елементами такої системи інтересів виступають: по-перше, економічні інтереси окремих держав світового господарства, що виникають під час здiйснення ними економічних функцій на міжнародному рівні; по-друге, економічні інтереси національних товариств, об'єднань, відомств, міністерств, регіонів. якi прямо чи опосередковано беруть участь у міжнародній інвестиційній взаємодії; по-третє, інтереси національних та спільних підпри- ємств, що діють як на двосторонній, так і на багатосторонній основі.
Економічні інтереси є носіями діалектичних суперечностей в економічних процесах і явищах. Насамперед, це суперечність, яка виникає та діє на макрорівні і пов`язана з економічним аспектом взаємодії господарських суб'єктів взагалі. Йдеться про суперечність мiж національним егоїзмом та потребою в міжнародній взаємодії, яка проявляється у формі суперечності між національними інтересами країни-реципієнта капіталу та інтересами безпосередніх інвесторiв.
Дія загального економічного закону економії часу в контексті міжнародних відносин, з одного боку, з необхідністю виявляє потенціальну залежність економічного розвитку країни від зовнішнього середовища, існування тісних економічних зв'язків у цілому та іноземного інвестування зокрема. Проте, з іншого боку - взаємозалежність певною мірою уповільнює досягнення національних економічних цілей. Адже за умов існування взаємозв'язку багатьох країн у процесі іноземного інвестування досягнення головної мети для країни-одержувача - максимізацаї національного багатства - відходить дещо на другий план, оскільки опосередковується бажаннями, можливостями і діями іноземних інвесторів.
Міжнародні економічні зв'язки та їх складова частина - іноземні інвестиції - одночасно і розширюють, і обмежують економічні можливості країни. Розширюють - оскільки сприяють ефективнішому використанню обмежених ресурсів і збільшенню їх кількості; обмежують -
оскiльки країна потрапляє під вплив зовнiшнiх чинникiв, які важко або взагалi неможливо коригувати.
Цілком природно, що іноземний інвестор прагне одержувати прибутки вiд вкладених в українську економiку коштiв. Проте бажано, щоб i для країни-одержувача прибуток перевищував витрати. У цьому контексті важливою проблемою є об`єктивна оцiнка майна підприємств, що приватизуються за участю іноземних iнвесторiв. Так, наприклад, майно Київської тютюнової фабрики спільно оцінили вiдома мiжнародна аудиторська компанiя “Ернст i Янг” та українська рiелтерська фiрма «Промислова нерухомiсть». Тільки пiсля цього частку державного майна у статутному фондi Київської тютюнової фабрики було продано іноземному інвестору, а створене спільне підприємство «Реемтсма - Киiв тютюнова фабрика» з обсягом іноземних капіталовкладень понад 20 млн. німецькій марок .
Але мають мiсце випадки, коли з рiзних причин штучно занижується вартість майна підприємств. Найлегше це зробити, коли довести підприємство, що випускає конкурентоспроможну продукцію, до банкрутства. Само в такий спосiб одна з росiйських фiрм стала власником цукрового заводу на Черкащинi, i за подiбним сценарієм розвиваються події навколо Черкаського м'ясокомбiнату.
Наведені приклади показують, що суперечнiсть мiж інтересами iноземних інвесторiв та країною-одержувачем на практицi розв'язуються не завжди на користь останньої.
Таким чином, держава - одержувач iнвестицiйних ресурсів та iноземнi iнвестори являють собою законні системи, що поєднують у собi й потенцiальнi можливості ефективної взаємодії, й конфлiкт спiвiснування.
Другий блок суперечностей, пов'язаних з використанням в Українi iноземних інвестицій, має мiсце на мезорiвнi. Адже національні економiчнi інтереси країни-одержувача зовнiшнiх iнвестицій, що дiють на макрорiвнi, є видимими, важливими, але не монолiтними. Вони складаються з рiзноманiтних інтересів суб`єктів мезорівня - угруповань суб'єктів господарювання за регіональною, галузевою чи іншими ознаками. Цi інтереси можуть не збігатися iз загальнодержавними, а інколи i суперечити їм. Лiквiдацiя бар'єрів для надходження iнвестицiйних ресурсiв в Україну надає переваги тим об'єднанням суб'єктів господарської дiяльностi в країнi, якi одержали додатковi можливостi для своєї дiяльностi, i завдає збиткiв тим, для яких свобода означає посилення конкуренції.
Отже, залучення до економiки країни iноземних iнвестицiй спричиняє появу на мезорiвнi суперечностi мiж iнтересами певних угруповань суб'єктiв господарювання. Ця суперечність - важливий чинник вибору державної стратегії щодо iноземного капiталу. Інакше кажучи, суперечнiсть мiж інтересами об'єднань суб'єктiв господарювання проявляється у формi полiтичної боротьби у питаннях вибору тiєї чи iншої моделi еко- номiчних рiшень щодо залучення та використання іноземного капіталу.
Наприклад, прийняття вiдомої постанови Верховною Радою з приводу використання статтi 28 Закону України «Про державний бюджет України на 1994 рiк», згiдно з якою, всупереч раніше декларованим пiльгам, пiдприємства з iноземними iнвестицiями мали сплачувати ПДВ та акцизний збiр з імпортних товарiв, пов'язувалося засобами масової iн- формацiї з лобiстською дiяльнiстю комерційних банків. Адже майбутнє останнiх залежить вiд iнфляцiйних очiкувань. А прийнятою постановою, за елементарною логікою, передбачалося підвищення спочатку цiн на імпортні товари, а потiм рiвня iнфляцiї. Таким чином, банки діставали послаблення щодо виплат за зобов'язаннями, а законодавча база Української держави «збагатилася» ще одним пiдтвердженням її нестабільності.
На мiкрорiвнi дiють iндивiдуальнi iнтереси безпосередніх партнерiв по iнвестиційнiй дiяльностi - поставників, споживачiв, банкiв, трудових колективів та іноземних iнвесторiв, що спiвробітничають з ними. Розв'язання суперечностей мiкрорiвня - найскладніше завдання, оскiльки тут конкретизуються загальноекономiчнi, галузевi, регіональнi проблеми мiжнародної інвестицiйної взаємодії, вирiшення яких потребує концентрація зусиль суб'єктiв як макро-, так i мезо- та макрорiвнiв.
На сьогоднi основна суперечнiсть мiкрорiвня проявляється як невiдповiднiсть офіційно проголошених потреб України в іноземних iнвестицiях, що оцiнюються приблизно в 50 млрд. дол., можливостям їх освоєння конкретними суб`єктами господарювання. Вже у перед інвестиційній стадії чинники загальної привабливостi української економiки для iноземних iнвесторiв «не працюють» у конкретних інвестицiйних пропозицiях вітчизняних підприємств.
Наприклад, для участі у Міжнародному форумi «iнвестицiйнi проекти для України», який відбувся у березнi 1996 р. у Вiднi, було подано 758 проектів, з яких, за оцінками експертiв UNIDO, лише 97 мали високий iнвестицiйний потенцiал. Українським підприємцям, звичайно, бракує досвiду та кваліфікації для ефективної роботи у цьому напрямi. Проте негативну роль відіграє i чинник загальної економiчної кризи в державi, що, зокрема, обмежує матерiальнi затрати пiдприємств на проведення технiко-економiчного обгрунтування інвестиційних проектів, яке б вiдповiдало мiжнародним стандартам. Тобто фактори, якi зумовлюють нагальну потребу української економiки в іноземних iнвестицiях, водночас протидiють їх ефективному використанню. Свiтовий банк, наприклад, за умов наявностi обгрунтованих iнвестицiйних проектів має можливiсть надавати Українi щороку 1 млрд. дол. Прете використання цих коштів у повному обсягу на сьогоднi є досить проблематичним.
Пізнання діалектики виникнення та розвитку суперечностей у процесi мiжнародної інвестиційної взаємодії потрiбне для створення в Українi механізму залучення та використання іноземного капіталу, який має забезпечити максимально ефективнi (для нашої країни) засоби розв'язання зазначених суперечностей. Узгодження суперечливих економічних інтересiв вiдбувається шляхом пошуку та реалізації оптимальних органi- зацiйно-правових форм та вартiсних засобiв їх спiвiснування. У цьому напрямi вже проведено чималу роботу (вступ України до мiжнародних фінансово-кредитних організацій, підписання двостороннiх економiчних угод на найвищому рiвнi, створення в країнi спецiалiзованих державних структур для координацiї та сприяння залученню iноземних iнвестицiй, прийняття вiдповiдних законів та законодавчих актів тощо), яку ще остаточно не завершено. Її подальший логічний розвиток має здiйснюватися за такими напрямами:
1. Обчислення потенціальної інвестиційної мiсткостi українського ринку. Економiчне обгрунтування загального, а також галузевого, регіонального та iндивідуального попиту на іноземнi iнвестицiї з докладним, відповідно до свiтових стандартів, аналізом конкурентоспроможностi виготовлюваної продукції, потенцiальних ринкiв збуту та строку окупностi iнвестицiйних проектів.
2. Визначення чинників, якi б сприяли пропозицiї зарубiжних iнвестицій в обсягах, відповідно до попиту на них, на рiзних рiвнях інвестиційної взаємодiї з iноземними інвесторами. Виявлення оптимальних інструментів удосконалення iнвестицiйного клімату в Українi.

Назад