По команді комбата з першого рою вперед висунувся кулеметний розрахунок під командою Вереса. Приблизно через ЗО хв. йому на допомогу почав висуватися мій рій. Під вогнем снайперів ми наблизились до кулемета Вереса на 40—50 м і відкрили вогонь по ворогу, який знаходився нижче нас на відстані 150—200 м. Але незабаром Байда передав наказ комбата відступати назад. В цей час кулеметники першого рою вже були поранені і вийшли з бою.

Ми з'єднались з третім роєм, незабаром приєднались залишки першого рою і, за наказом комбата, ми вирушили в гори, щоб обійти ворога з тилу. Після переходу ми ввійшли в село приблизно о 17.30 —18.00. Ворог відступав швидко і наш підрозділ протягом 20 хвилин зайняв дві вулиці в селі. За наказом сотника ми зупинились тому, що позаду нас ніхто не підтримав. Ми почали прочісувати вулиці, які прилягали до нашого плацдарму.

Були вогневі контакти з ворогом. Відступаючи, вони забирали своїх поранених і вбитих. Ми знаходили тільки плями крові і покинуті речі і рюкзаки, гранати, одноразові гранатомети РПГ-26. Коли почало темніти, команда УНСО за наказом сотника зайняла кругову оборону. Ніч пройшла майже спокійно. Хаотично з нашого боку відкривався вогонь в напрямку ворога.

Декілька разів обстрілювали нас. О 6.00 ранку з'ясувалося, що ми зайняли два будинки на висоті, котра панувала над половиною села. Позиції росіян були на відстані 350—400 м. Протягом доби розвідка і гранатометники першого рою декілька разів виходили в тил ворога на знищення їхніх кулеметів. Мій рій тримав будинок на самій висоті. Протягом світового дня ми вдало відбили декілька атак. Після чергової невдалої атаки зі сторони ворога ми піймали їхню радіохвилю і почули істеричний крик одного з російських командирів:

"Первый! Я отказываюсь в третий раз вести своих в атаку. Здесь не грузины, а, наверное, украинцы или какие-то иностранные наемники". Весь день і майже всю ніч нас обстрілювали з мінометів, РПГ і АТ. Приблизно о 13 годині нам вдалось піймати частоти російських частин і ввести їх в оману, зкорегувавши вогонь їхнього танка на позицію мінометників, які нам постійно докучали. Російський танк переніс вогонь на свої позиції. Міномети замовкли і більше нам не заважали, а сам танк був знищений ракетою ПТУРС, після того, як знову відкрив вогонь по нашому будинку. Вночі наші спостерігачі чули шум двигунів військової техніки, яка підтягувалась в село.

Вранці посилився вогонь артилерії, автоматний вогонь, посилилась активність снайперів. Ми теж відповідали активним вогнем . Після обіду сотник передав наказ бути готовими до відходу в гору після 18.00. Але о 16.00 почалась активна артпідготовка, після якої на нас пішли в атаку російські регулярні частини. Підрозділ ахалцихів, який прикривав наш фланг відступав і росіяни зайшли до нас у тил на відстань 50—70 м. Ми змушені були відступити в будинок, але звідти нам вдалося нанести гранатометний удар і відкинути ворога. Скориставшись цим, ми почали планомірний відступ. Біля будинку залишились сотник, Рута, Байда, Цвях, Тетерюк.

17.07.1993 о 12 годині ми вирушили на підступи до с. Шрома. Майже біля перших будинків села нас почав обстрілювати снайпер, якого ми потім ліквідували протягом 20 хвилин. Після цього вперед вирушила розвідка в складі семи грузинських бойовиків, через хвилин десять почався бій, і мені з моїми другим і третім номером було наказано йти на допомогу. Піднявшись горою ми підійшли до місця, де йшов бій. Зайнявши більш-менш вигідну позицію ми втрутились в бій.

Під прикриттям нашого кулеметного гнізда грузини, (які лежали посеред дороги, нічим не прикриті від вогню) почади розповзатись на відстань один від одного і займати більш-менш придатні для бою позиції, оскільки нам не залишалось нічого, як лежати на одному місці (тому, що ми були на відкритій місцевості і не було жодної схованки для того, щоб сховатись), Ми намагались давити їх шквальним вогнем. Росіяни почали нас обстрілювати з гранатометів так, що на кожних два квадратних метра лягало по одному снаряду, вони там майже все переорали.

Тим часом наш загін УНСО, який йшов позаду, звернув високо в гори і потім з гір почали обходити небезпечну зону обстрілу для того, щоб вдарити ворогові з другого флангу. Якби в цей час супротивник зрозумів, що нас усього 10 чоловік, вони розбили б нас за 15 хвилин бою вщент, але вони боялись, хоча їх було разів в 25 більше.

Незважаючи на шквальний обстріл з боку ворога, ми продовжували вести бій. За годину бою мене було поранено і я був змушений покинути бій, щоб не бути тягарем для хлопців. Я поповз доверху. До того часу вже було близько двох десятків противника було вбито і поранено. Через деякий час я почув, що бій став посилюватись, я зрозумів, що це вступили в бій наші хлопці, які підійшли, на допомогу. Більше я нічого не бачив.