або ж вирізняють її роботи (останніми роками — переважно

акварельні!) в експозиціях сьогоднішніх художніх виставок, як

правило, завважують зв'язок її творчості з українською народною

картинкою, російським лубком, авангардними пошуками митців

початку минулого століття. Справді5бо, можливо, не стільки

технічні, як настроєві мотиви цих, і таких різних, художніх стилів

так чи так просвічують в її роботах, але аж ніяк не промовляють

про наслідування, ще менше — про ймовірність прямолінійної

стилізації. Якщо й варто їх згадати, то лише у переліку естетич5

них орієнтирів художниці, що в них вона витворює свій власний і

оригінальний світ — світ власного бачення природи, міського

пейзажу, несподіванних ракурсів різноманітних побутових

ситуацій, облич та характерів... Отже, йдеться про звичайне для

будь5якого митця право — а, можливо, необхідність! — вибору

естетичних взірців, що найбільш суголосні його власному харак5

теру, особистій співвіднесеності до навколишнього світу, тих

настанов у житті і творчості, які він сам сповідує. Тут, як і

у житті, жодне дерево не виростає без грунту, але кожному дереву

треба лише той грунт, на якому воно може зрости.

А найчарівніше й найзагадковіше — дерево життя!.. Тільки

в його кроні співають справжні птиці.

Це дерево — і у зв'язку з мистецтвом, і як образ5символ вічно

оновлюваного і невмирущого буття людини — у розмові про живо5

пис Людмили Щукіної з'явилось не випадково. На її акварельних

аркушах воно постає у безлічах інтерпретацій, в тих чи інших

композиційних варіаціях, що дивують і фантазією, і винахід5

ливістю, і тим польотом думки, які ні в кого іншого не запозичиш,

коли цього польоту немає у власній душі. Це — оспіване пензлем! —

дерево постає водночас і у центрі творчості Людмили Щукіної, і як

його організуюча основа. Під ним наче розгортаються і збуваються

(втілюються!) інші сюжети й теми художниці, що наче у затінках

і під благодатно щедрою кроною всеузагальнюючого образу здобу5

вають свій сенс та гармонію.

А гармонія палітри Людмили Щукіної, як і її несподівано поєдну5

вані естетичні уподобання, організовується різними стихіями.

Її міські пейзажі (з улюбленими у Києві місцинами — Контрактовим,

Михайлівським, Європейським майданами, Андріївським узвозом,

старосвітськими вуличками Подолу і т. п.) вирізняють її як худож5

ницю, захоплену урбаністичними настроями, з виразним урбаніс5

тичним сприйманням світу.

Що ж, цілком зрозуміло — вона людина давно, з юності, міська

й, отже, може побачити свіжість і начебто недоторканість щойно

тектурних споруд з фантастичними різбленнями хмар, що плинуть

над ними у вечірньому чи вранішньому небі; а простір міських

майданів мовби ще ширше розсунути простором неба, що тільки

над ними, вважай, і помічається у місті... Перегуки цих зримих образів

тільки підсилюються вишуканою, а водночас мовбито й зовсім

стихійною (що може свідчити передусім про її природність) колорис5

тичною гамою акварелей Людмили Щукіної, художниці, котра,

безперечно, і бачить, і відчуває, і любить місто, і доводить свій

поетичний урбанізм як природне і цілком зрозуміле почуття.

Інша стихія художниці — сільський краєвид, часто з ідилічно5

пасторальним настроєм, просторами, що не обмежені ніякими

забудовами, і за якими — лише обрії, і нові обрії; безмежність

природи — і велич її у цій безмежності! — що постає не лише у про5

сторовому розгортанні, а і у настроях, що їх провокує споглядання

цих просторів, над якими, здається, пролітають не лише звичайні,

а й казкові птахи. І понад усіма ними — фантастична птиця Сирін,

що за однією із давніх легенд з'єднує землю та Космос. Можна

здогадатися, якщо ця казкова птаха ще й співає, то тоді, звісно, —

пісню єднання землі та неба, і на тому уявному обрії, якого,

можливо, має колись сягнути поглядом і людина. Птиця Сирін —

теж один із повторюваних образів живопису Людмили Щукіної,

і нагадує вона водночас про велич і неба, і землі, світ безмежний,

поєднаний видимими і невидимими зв'язками, які намагається

збагнути кожна, хай і найзвичайнісінька, людина.

Ось цей світ, власне, й намагається відтворити у своїх акваре5

лях художниця — і не тільки змальовуючи очевидні прикмети

сущого, а й доповнюючи їх своїми фантазіями, уявленнями, медита5

ціями, мріями про красу, яка, звісно, завжди поруч із нами, але яку

(що не менше відомо) треба ще й збагнути та уміти знайти.

У мистецтві це ще важче, аніж у звичайному житті, і коли це

відкриття відбувається, його не можна не запам'ятати. Як і

своєрідний — романтично5піднесений — світ художніх образів

Людмили Щукіної.

У цій ліричній романтиці, наважуюся подумати, живе не лише

пам'ять про минуле, світлі проблески радості сьогоднішнього, яке

ще не втратило своїх ностальгійних зв'язків з минулим, а й мрія

про майбутнє, в якому подорожній, простуючи землею, не відвер5

неться од неба, співвідносячи з ним своє коротке земне буття і віч5

ність, одну з великих таємниць якої — красу! — чи не найперше

дано побачити людині.

мистецтвознавець