Рідкоземельний окис лютецію виділений Жоржем Урбеном у 1907 році з ітербієвої землі. Назва нового елемента Урбен походить від стародавньої латинської назви столиці Франції – Парижа (напевно, у противагу гольмію).
Пріоритет Урбена заперечував Ауер фон Вельсбах, що відкрив елемент N71 декількома місяцями пізніше і назвав його касіопеєм. У 1914 році Міжнародна комісія з атомних ваг винесла рішення іменувати елемент усе-таки лютецієм, але ще багато років у літературі, особливо німецькій, фігурувала назва “касіопей”.
Лютецій – останній лантанід, найважчий (щільність 9.849 г/см3), найбільш тугоплавкий (температура плавлення 1700± 50°С), мабуть, найбільш важкодоступний і один з найдорожчих. У повній відповідності з правилом лантанідного стиску атом лютецію має найменший серед усіх лантанідів об'єм, а іон Lu3+ – мінімальний радіус, усього 0.99А. За іншими же характеристиками і властивостям лютецій мало відрізняється від інших лантанідів.
Природний лютецій складається усього з двох ізотопів – стабільного лютецію-175 (97.412 %) і бета-активного лютецію-176 (2.588 %) з періодом піврозпаду 20 мільярдів років. Так що за час існування нашої планети кількість лютецію лише трохи зменшилася. Штучним шляхом отримані ще кілька радіоізотопів лютецію з періодом напіврозпаду від 22 хвилин до 500 днів. Останній ізотоп лютецію отриманий у 1968 році в Дубні.
Практичного значення елемент N71 поки не має. Відомо, однак, що добавка лютецію позитивно впливає на властивості хрому.
