А з середини того, що ми, українці, називаємо «душа», знову катапультують слова «зеркала национальной культуры» Верки Сердючки: «Ліда, Ліда, Боже, Боже!». Навіщо було гарну, добре професійно вибудовану програму перетворювати у дешевий базарчик на кшталт тьоті-матері трьох діток, яка чомусь захищає права геїв, і дяді-гусара апонента, котрий на межі тисячоліть проголошував фрази, гідні доби середньовіччя: «Небезпечно, що ми говоримо про це...». «Це люди, які занурились у свою розпусту...». «Вони провадять життя за межею закону...». «Не можуть бути носіями моралі». «Це небезпечна людина».

Все це – про геїв. То ж давайте спалимо нотні зошити П.І. Чайковського, знищимо плівку із танцем Нуреєва, давайте спалимо книги Сократа, Платона, Сапфо, Верлена, Рембо, Уайльда...

Заради чого був той весь «сыр-бор»? Щоб наші напівголодні, напівхолодні і напівтемні (без світла у селах) люди зненавиділи ситих, розбещених хлопців, що хочуть шлюбитися один із одним, чи просто, щоб хоч якось утримувати «клубничной темкой» інтерес до програми, яка перестала цікавити і хвилювати?

Шановний апонент тьоті-гея постійно звертався до Святого письма, забувши чомусь одну з найважливіших постанов Господніх: «Не суди і не будеш засуджений». Можливо, у пана-апонента геїв всія України є була, що дозволяє йому, як булавою, махати на всі боки, тоді звиняйте.

Переконаний, що неправильне, неадекватне соціальній значимості героїв програми для суспільства зробило те ток-шоу про одностаттеві шлюби не явищем, а простим заповненням ефіру.

Правда, із чиїхось вуст, здається, «масовки», мимовільно прозвучало: «Мы все больные...».

Совершенно верно, господа!

– А що ж робити? – запитаєте ви.